Минулий тиждень все у мене крутилось навколо тої виставки. Полагодження друків, паперів, буклетів, вина, ітд. Але нічого не полагоджувалось – все якось перекладалось, була купа труднощів і недомовленостей. Все висіло в повітрі. І от раптово за вчорашній день все само вирішилось, практично без мого втручання, як по чарівній паличці. Все готово і чекає лишень на понеділок – коли мене запустять в галерею і я зможу повісити виставку.
У вівторок матиму можливість передати більшість своїх речей до Львова, тому за цю ніч намагався спакуватись – але ж люди барахлом обростають. Приїхав до Варшави з валізкою – а тепер треба камаза щоб мене звідси вивезти. Номер у котрому мешкаю обріс моїми малюнками, шрифтами, ескізами, фотографіями – все висіло на стінах, шафах, тумбах. Тепер це все познімав, запакував і номер відразу втратив ту теплоту і затишок які я почав до нього відчувати. Як тільки весь мій хлам поїде до Львова, я знову вернусь до тієї валізки з якою приїхав.
Трохи спакувавшись я поїхав на вокзал щоб добратись до Любліна. Їхав маленьким автобусом, який курсує між містами і вдвічі, а то й втричі дешевший від інших транспортів міжміського сполучення. Їздять вони з шаленою швидкістю, якби за ними дідько гнався. Люди вціплюються в перила і тамують паніку. А тут до всього ще й я на їх голову – постійно засипав, голова закидалась назад і я видавав левячий рик, який чомусь називають храпінням. Маршрутка жене, люди денервуються і тут «ХРРРРРРРРРРРРР!!!!!». Аж сам від того постійно будився. Зате дістався до Любліна за 2 години.
Сьогодні приїде моя сімейка і я хочу їх зустріти поближче до кордону. Окрім того може затримаємось тут, щоб не сидіти вікенд у Варшаві. Після місяців у Варшаві, Люблін виглядає просто мікроскопічним містечком – але незважаючи на його розміри я б волів жити тут ніж у якомусь мегаполісі. Таки маю тягу до маленьких і провінційних містечок магдебурзького права, з титулом культурного осередка.
Немає коментарів:
Дописати коментар