студія

Винайняв маленьку кімнатку. Втікаю сюди з хати щоб попрацювати і зібратися з думками. Майстернею це не назвати, але як висловилась моя знайома – це студія. В «студії» дуже зимно – приходжу туди з термосом і коциком. Працюю до 5 годин – наразі це максимум який можу витримати при низькій температурі. Але тепер при 20градусних морозах  я туди боюсь йти – можу замерзнути на смерть. Діти до школи теж не ходять – то ми всі дружньо сидимо в хаті і перегаркуємось, бо вже ж хочемо десь йти а холод не пускає.

понад півроку

От і минуло півроку як я повернувся на Україну зі стипендії. Ну якщо відверто, то своє повернення я бачив в більш веселих кольорах. Висловлюючись термінологією «Зоряних Воєн» я думав що попаду на фільм «Повернення Джедая» а попав на «Імперія наносить удар у відповідь».
Що я тепер роблю? Втілюю свою мрію – працюю ілюстратором. Наразі роблю багато холостої роботи, але при тому відчуваю поступ. «Повернення Джедая» вже скоро. У всіх кінотеатрах і в 3D.

Анонімний інертний поїдач

Нещодавно прочитав у модних психологів модний термін – "інертне об’їдання". Це коли нам приємно від того що ми їмо, виробляються ендорфіни і нам хочеться їсти далі. Без відчуття голоду, лише для виділення гормонів щастя. Я давно підозрював, що насправді потребую значно менше їжі ніж споживаю.  А особливо відчув це на свята, так званий «Ромадан» (від Романа до Йордана), бо просто не встигав голодніти. Постійно їв і навіть не думав для чого, як якийсь зомбі . Але тепер не називатиму себе обжорою. В ХХІ ст. це називається «анонімний інертний поїдач».

Dytjachyj dialog

Дійові особи: Лука (мій син, 3 клас), Іван (син моїх друзів, 1 клас).
Обоє вчаться в одній школі, Іван однокласник Марії (моєї доньки)
Підслуханий діалог в машині:
Л: Іване, а чого тобі так Марічка подобається?
І: Бо вона гарна
Л: Та вона негарна. І взагалі діставуча.
І: А я вважаю, що вона гарна. А тобі хто подобається?
Л: Віка
І: А чим?
Л: Бо вона дуже сильна. Якби вона тебе вдарила ти б відразу вмер.
І: Ого! А мого тата?
Л: Теж би відразу прибила
І: Але мій тато знає карате
Л (з виглядом знавця справи):  А-а-а. Ну тоді може б не прибила, але хребет би зламала.

Можу додати що Мазох і Шульц – діточки по відношенню до підростаючого покоління.