Отож ми повернулись з мандрівки до Норвегії. Ми це мій шваґер
і шваґерка, Зірка і я. Мій шваґер Ярко склав унікальний план мандрівки,
завчасно зарезервувавши усі види транспорту – за що йому честь і хвала.
Почалась мандрівка з того що ми приїхали до Люблна, де як
сливка в компот, попали на концерт «Будки суфлера» - перший раз чули їх на
живо. А трохи поспавши після концерту і вечірньої прогулянки ми рушили до
аеропорту. Не знаю що за загадкове явище таке було – але навколо терміналу уся
земля була вкрита мертвими хрущами – жахливе видовище і що це таке я так
наразі і не дізнався.
Так як на шиї я мав розкішну арафатку і на нордичні крові не
виглядав, охоронці аеропорту мене ретельно обшукали і перерили багаж. Причиною
такої уваги напевне було також наше з Зіркою непоштиве ставлення до багажних правил
– ми дуже довго реготались над забороненими предметами – наприклад станок до
гоління (напевне можна живцем зняти шкіру з пілотів і захопити літак),
манекюрні ножички (якщо ними вправно володіти і мати накачані пальці можна пошаткувати
стюартів в капусту), поруч з якими були заборони на сюрікени (метальні зірочки
ніндзя, які звісно кожен громадянин має при собі) і булави.
По прибутті до Осло нас зустріла Марта – товаришка мого шваґра
і шваґерки і провела по Осло. Місто – прекрасне! Посередині центральної
частини височіє королівський палац, повсюдно у місті різноманітні пам’ятники - дуже різнобійні, від відомих норвежських
діячів – до Рузвельта, Черчиля і Дацького короля. Але навідміну від наших, усі
памятники людського зросту. Їх по Осло ще більше ніж Ленінів по Союзу, але
достатньо компактні і ненавязливі, щоб гармонійно влитися в місто.
Захоплива також і портова частина міста. Власне центр плавно
переходить в набережну, наповнену яхтами і туристично-історичними катерками.
Але по кількості яхт вздовж Осло ми зрозуміли що разом з свідоцтвом про
народження кожен норґ напевне отримує ще й судно.
Окрім краси
неземної ми зауважили в центрі міста ще одну цікавинку – сміття. Неймовірна кількість
розкиданого по вулицях сміття. Як ми потім зрозуміли – це притаманно тільки
центру Осло, бо інші райони міста, і зрештою Берген, такими не є.
Також вразила мультикультурність – такої одночасної зяви
усіх земних рас я ще не бачив. І ці раси тримаються національними общинами – ми
бачили арабський страйк під парламентом, кубинську демонстрацію під
американським консулятом і класних чорних реперів які відспівували просто на
вулиці.
Ціни в Норвегії – вбивчі. З нашими українськими достатками
ми випили шість баньок пива, порахували що вдома за ці гроші могли б пити пиво
протягом місяця і пішли здавати баньочки в прийомний пункт. Страх глоду нависав
над нами і тому ми обжирались при першій ліпшій можливості – благородно назвавши
цей процес «Напхати пітона».
Нічне життя в Осло буйне. Ми були свідками двох нічних бійок,
пяні натовпи бродять містом до ранку, а поліцейський патруль мило розмовляє з
закутими в кайданки злочинцями.
Погулявши по Осло ми сіли на нічний поїзд і поїхали крізь
усю норвегію до Бергена. Хоч місця були сидячі нам видали коци, шматки на очі,
надувні подушки і затички до вух. Потім ми це все вкрали.
Вночі поїзд піднявся на висоту 1200 м, і волосся в нас стало
дибки, бо за вікном почалися засніжені по дахи села. Окрім того уся дорога була як шахова дошка –
де чорні поля це залізничні тунелі. За вікном було постійне чергування чорного
і білого. Так розумію ті норґи, як гноми – їсти не давай – дай тунель
прокопати.
Під ранок ми спустилися до моря, повітря потеплішало, сніг
зник, і нас зустріла типічна норвежська погодка. Тому мандрівка кораблем на фіорди
супроводжувалась дощем і туманом. Але це не приховало усю унікальність фіордів.
Слів їх описувати в мене немає, поезії теж, тому фотки викладу на фейсбуці.
Щодо Бергена – портовий і чудесний. Вперше побачив деревяні кількаповерхові
будинки понад столітньої давності. Досить перебільшеною є слава їхнього
знаменитого бергенського рибного ринку – не бачили вони нашого Привокзального,
пороху, так би мовити, не нюхали.
Находившись Бергеном після короткої корабельної мандрівки на
фіорди ми знову сіли на поїзд і поїхали до Осло. Тепер нам коців не давали – мабуть
наша розбійницька слава почала ширитись залізницею.
В Осло нас знову зустріла Марта і її хлопець і помогли
поселитись. Ну вони нам взагалі дуже помогли в цій мандрівці – за що їм низький
уклін і подяка.
А наступного дня ми купили Oslopass – такий білетик який дає
змогу протягом 24 годин безкоштовно їздити усім транспортом в межах міста і
відвідувати усі музеї. Але! День і годину в цьому ослопасі потрібно писати самому. Мабуть до їхнього туристичного відділення ще не дійшла наша
розбійницька слава від залізниці тому ослопаси нам продали – і наступних два дні
ми потроху корегуючи години (недарма в нашій країні ще зі школи славиться мистецтво
виправлення оцінок!) ми насолоджувались музеями і транспортною системою Осло.
