Євромайдан і політика
Отже, щоби вийти з політичного клінчу, в якому заґудзало себе
українське суспільство, і зрозуміти, що
робити далі, спробуймо на спокійну голову розглянути можливі варіанти розвитку
подій, оцінити їх можливі наслідки і, будуючи модель наших дій, звіряймо її
повсякчас з Божими законами.
Люди на Майдані. За
браком кращого варіанту довелося погодитися на політичне керівництво в особі
опозиційного тріумвірату, який не має іншого
плану дій, ніж продовження
безплідної перепалки у Верховній раді з
політичними шахраями. Кількарічний досвід не навчив їх, що не можна виграти з шулерами. Не можна навіть сідати з ними за
один стіл – однак програєш. У розгубленні від отриманого нокдауну, обираємо
іншу мету: підемо пікетувати адміністрацію президента, який виразно показав нам,
де він нас має... Далі, як у старому
анекдоті: шкода, що коза здохла, у мене було ще так багато варіантів, як її
лікувати...
Чи існує реальна можливість
мирним ( читай – парламентським) шляхом розв'язати цей вузол? Чи є надія, що президент, погостювавши в
Піднебесній, раптом змінить думку, прислухається до вимог опозиції і подасть у
відставку? Чи може він злякається Європейських
політиків, які теж виявилися лохами?
Не допускаю думки, що
комусь з тверезо мислячих людей ( не беру до уваги провокаторів) прийде на
голову розігрувати силовий варіант захоплення влади. Саме цим сценарієм
найбільше втішилися б "наші воріженьки".
То що ж робити? Розпустити Майдан, визнавши поразку, і занурити
Україну у наступні 10 років апатії? Чи святкувати цьогорічний український рамадан (від Романа по
Йордан) на майдані, очікуючи, коли "орли Захарченка" дочекаються свого часу і топитимуть нашу найкращу надію в
крові? А може все ж таки зупинися, і скерувати
цю хвилю національної енергії у русло творче? Невже ми, засліплені ненавистю,
не можемо побачити , як будувати нашу державу?
Проаналізуймо, що заваджає нам усі 20 років незалежності розпочати врешті будувати наше європейське майбутнє? Не важко дати собі
відповідь: розпалювані ворогами, ми
поборюємо самі себе, витрачаючи на це
всі свої сили.
А чи можна інакше? Звернімося до досвіду самих європейців,
якими й ми теж є. Найкраще живуть ті,
хто не намагається нав'язати свій спосіб життя сусідові, а живе власним
розумом і власною працею. Федеральний устрій Німеччини, чи конфедераційний
Швейцарії, чи навіть нашого найлижчого сусіда – Польщі, дає найбільшу волю
громадам самостійно заробляти на своє життя, влаштовувати його так, як
вирішують місцеві уряди, обрані мешканцями
і їм підзвітні. В кожній частині держави – різні природні, економічні,
культурні та інші умови. То ж і політика
має бути різною. Якщо ми, хапаючись за нав'язані нам стереотипи,
зубами тримаємося за, так звану, унітарну
модель держави, яка фактично є лише
ширмою для розкормленого хабарями прошарку державних службовців, що мають себе за владу
над нами, то ми не маємо шансів розірвати зачароване
коло протиріч, що існують у нашому суспільстві. Ми ніколи не погодимо між
собою ментального світогляду різних частин України, які фомувалися століттями у
різних історичних умовах. Ми різні, і це прекрасно! Але не треба вчити один
одного жити – нехай кожен сам вирішує, хто має бути його героєм, найкращим
другом, чи економічним партнером. Федеральний
устрій якраз і має дати волю кожній адміністративній одиниці, забезпечити такі умови функціювання, які є
найкращими для неї, а не нав'язувати всім те, що хочуть одні, або інші. Якщо
для Харківщини найважливішими є економічні зв'язки з Росією, то марно затягати
їх у Європейський союз, де вони ніколи не були, та й не мають потреби туди
їхати. Але й галичанина не затягнеш у "Тайожний
союз" – вже наїлися! Отже в чому наша проблема? То ж чи має значення, чи піде Азіров у
відставку?
А тепер поміркуймо, як розвернути ситуацію в русло, що може змінити щось у нашому житті !
Звичайно, це – не робота для Майдану, і гасло: "Банду
геть!" – тут не допоможе. Отже потрібне інше гасло, яке підсилене тисячами голосів, буде почуте шулерами з
Верховної ради, і відіб'є їм бажання спротиву, а може і промовить до розуму. Але хто ж має взятися за за цю творчу роботу з
перебудови нашого устрою? На даний момент
в рамках діючої конституції, де написано, що єдиним джерелом влади є народ,
ініціативу виборів НОВОЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ
АСАМБЛЕЇ мають висунути ті обласні ради,
які, як законні виразники волі народу, вже висловили своє ставлення до останніх подій і оголосили території вільними від пахана та його "смотрящіх". Не треба оглядатися на Верховну раду: якщо
вона іґнорує народ, то й народ може іґнорувати таку владу, а Майдан мав би
підтримати таку ініціативу та захистити її від "влади". Територіальне самоврядування на
загально відомих демократичних засадах – ось головне, на що треба спрямувати енергію
людей, що вийшли на свої майдани, не уявляючи, як можна далі жити під такою
владою!
Не руйнувати, а
творити!
Сподіваюся, в Україні знайдуться кілька сотень гідних людей,
яким народ може довірити таку роботу, а зі середовища молоді напевне відгукнуться правники з європейською освітою, щоб
підготувати зрозумілі всім кроки структурних змін . Звичайно, будуть спроби
реанімувати тих політичних трупів, які вже десятки років успішно
"розробляють" різноманітні територільні реформи і "творять"
нову конституцію під диригентською паличкою старої і ворожої агентури. Отже
головне – це не допустити їх до цього. Звіряйте їх дії з Божими законами і ви пізнаєте
їх наміри!
Новий устрій має творитися новими людьми, і це має бути
молодь, яка своїми діями вже довела, що є зрілим політичним поколінням, і вже вийшла на поле бою, і стала за плуг, щоб
зорати і засіяти це поле!
Орест Левина-Левинський
Львів, 4 грудня 2013
