Це почалося два дні тому.
Від ночі до ранку щось гонило по нашій хаті – за
всіма ознаками миші. Дві, маленькі, сіренькі, але фатально наглі. За ніч вони
обійшли всю хату і ми з Зіркою ледве могли спати попри їх забаву. Миші бували в
нас і раніше, але переважно вони поводились тихо і все що ми про них знали це
те, що люблять покакати на канапі у вітальні. А ось ці дві були просто
бестіями. Поки ми з Зіркою крутились з боку на бік щоб злапати крихту сну ці
демонічні істоти бігали під нашим ліжком і по поличці над нами.
Зранку ми навіть
піджартовували: «Хе-хе, оце в мишок шлюбна нічка була». Але бестії не
вгомонились – влаштувавши тимчасовий табір на кухні вони цілісінький день
гонили між шафами і холодильником. Коли ввечері я повернувся додому то застав
Зірку з шваброю в руках і високою стадією роздратування.
–
– Що
сталося? – запитав я.
–
– Ті
двоє мене вже дістали!
–
– Діти?
–
– Нє.
Миші
Виявилось, ці хами
навіть не ховалися. Вони виходили перед Зіркою на середину кухні, бігали по
шафах, намагалися дістатися до бізе в духовці. І це без притаманної мишам
обережності і безшумності. Враження було таке ніби на кухні є ще двоє людей,
які чуються тут господарями.
Останній кіт
пішов від нас десь пів-року тому. Але від попередніх мишей (тих що какали
на канапу) в мене залишився мішок отрути. Я насипав її у всі шпари. Тоді
прийшла моя теща і принесла ще один мішок отрути, страшнішої і смертоноснішої. Я
наладував нею всі входи і виходи котрими бігали гризуни, і поклав згори
кавальчик сиру для додаткової приманки. Теоретично шансів у мишей не було.
Раптом, вилітаючи
з однієї шпари і вбігаючи в іншу, миша пробігла по кухні і при тому порозкидала кульки
отрути ногами, так якби грала у футбол. А потім повторила це ще декілька
разів. Спочатку я згадав «Том і Джері». Потім фільми М. Шямалана, ті про помсту
природи людям. А тоді ми з Зіркою пішли спати залишивши мишей на їх новій,
захопленій території.
Проте зранку все
було тихо. Цілий день від завойовників не було й звуку, то ж ми вирішили що
бестії обїлися трутки і здохли. Сьогодні вранці, випровадивши всіх домашніх і з
настроєм гарненько попрацювати я насипав псові великий бокс їжі і погодувавши
його, з порожнім боксом зайшов до кухні. По середині, спиною до мене сиділа
миша і щось підїдала. Це був верх наглості і я безшумно опустив пластиковий
бокс на неї. Таким чином один з завойовників попав живцем у мої руки.
«А що далі?» –
характерне питання у моїх внутрішніх діалогах.
Спершу я відчинив
холодильник – цілком відрухома реакція: «мо її чим погодувати?». Потім з
вигуком «Ідіот!» я закрив холодильник і подумав що мишу треба якось позбавити
життя. Відпущені миші завжди знаходять дорогу до дому. Тоді я відніс мишу в
боксі до пса: «Старий, будь хоч ти мужчиною – зжери цю нахалку», пес подивився на
мене досить виразно: «Сам з’їж, я що схожий на кота?». Знову згадалися Том і
Джері – там пси завжди були на стороні миші.
Я підпер бокс,
щоб полонений не втік і звернувся до світової мудрості – Гугла. Виявилось, що я
далеко не самотній у своїх душевних муках. Запитів на тему «Що робити з
спійманою мишкою» було дуже багато. І відповідей теж. Найпростішим способом було
спустити її в унітаз, але я після цього ходив би до туалету під яблуньку, тому
цей варіант відпадав. Попри описані різноманітні і страшні способи знищення
миші виявилось що найпростішим і безболісним буде втоплення.
Ну не буду
вдаватися в описи, але бокс став останнім пристанищем бідної мишки. Коли я ніс
її на «страту», інша миша вилізла на мікрохвилювку, подивилась на мене і втекла.
І це було жахливо.
Ну а тепер я
почуваюсь як серійний вбивця і відверто скажу що з тою мишою, я вбив щось у
собі.
