Лист від друга

Знаю, знаю. Давненько я нічого не писав - але тут зайшло за наболіле. Зайшло за Україну, честь, волю і всьотаке. Коли  я потрапляю в тупікові життєві ситуації, то аналізуючи їх розумію що рухаюсь не в той бік. І міняючи напрям - переважно вирулюю. От отримав власне лист від доброго друга і порадника - Ореста Левина-Левинського. Публікую його в себе на блозі,  з метою поширення і з дозволу автора, який принципово не користується соцмережами.

Євромайдан і політика

 Світ існує і живе за Божими законами. Ми, люди, хоча і не можемо охопити своєю уявою УНІВЕРСАЛЬНИЙ БОЖИЙ ЗАКОН, мислячи лише конкретними моделями, все ж досягаємо успіху лише тоді, коли у своїх  діях враховуємо ці закони, а не намагаємося їх здолати...

Отже, щоби вийти з  політичного клінчу, в якому заґудзало себе українське суспільство,  і зрозуміти, що робити далі, спробуймо на спокійну голову розглянути можливі варіанти розвитку подій, оцінити їх можливі наслідки і, будуючи модель наших дій, звіряймо її повсякчас з Божими законами.

Люди на Майдані.  За браком кращого варіанту довелося погодитися на політичне керівництво в особі опозиційного тріумвірату,  який не має іншого плану дій, ніж  продовження безплідної  перепалки у Верховній раді з політичними шахраями. Кількарічний досвід  не навчив їх, що не можна виграти  з шулерами. Не можна навіть сідати з ними за один стіл – однак програєш. У розгубленні від отриманого нокдауну, обираємо іншу мету: підемо пікетувати адміністрацію президента, який виразно показав нам, де він нас має...   Далі, як у старому анекдоті: шкода, що коза здохла, у мене було ще так багато варіантів, як її лікувати...

Чи існує реальна можливість  мирним ( читай – парламентським) шляхом розв'язати цей вузол?  Чи є надія, що президент, погостювавши в Піднебесній, раптом змінить думку, прислухається до вимог опозиції і подасть у відставку? Чи може він злякається  Європейських політиків, які теж виявилися лохами?

Не  допускаю думки, що комусь з тверезо мислячих людей ( не беру до уваги провокаторів) прийде на голову розігрувати силовий варіант захоплення влади. Саме цим сценарієм найбільше втішилися б "наші воріженьки".

То що ж робити? Розпустити Майдан, визнавши поразку, і занурити Україну у наступні 10 років апатії? Чи святкувати  цьогорічний український рамадан (від Романа по Йордан) на майдані, очікуючи, коли "орли Захарченка" дочекаються  свого часу і топитимуть нашу найкращу надію в крові?  А може все ж таки зупинися, і скерувати цю хвилю національної енергії у русло творче? Невже ми, засліплені ненавистю, не можемо побачити , як будувати нашу державу?  

Проаналізуймо, що заваджає нам усі 20 років незалежності  розпочати врешті будувати  наше європейське майбутнє? Не важко дати собі відповідь: розпалювані ворогами, ми поборюємо самі себе,  витрачаючи на це всі свої сили.

А чи можна інакше? Звернімося до досвіду самих європейців, якими й ми теж є. Найкраще живуть ті,  хто не намагається нав'язати свій спосіб життя сусідові, а живе власним розумом і власною працею. Федеральний устрій Німеччини, чи конфедераційний Швейцарії, чи навіть нашого найлижчого сусіда – Польщі, дає найбільшу волю громадам самостійно заробляти на своє життя, влаштовувати його так, як вирішують місцеві уряди, обрані мешканцями і їм підзвітні. В кожній частині держави – різні природні, економічні, культурні  та інші умови. То ж і політика має бути різною.  Якщо  ми, хапаючись за нав'язані нам стереотипи, зубами тримаємося за, так звану, унітарну модель держави,  яка фактично є лише ширмою для розкормленого хабарями прошарку  державних службовців, що мають себе за владу над нами, то ми не маємо шансів розірвати зачароване коло протиріч, що існують у нашому суспільстві. Ми ніколи не погодимо між собою ментального світогляду різних частин України, які фомувалися століттями у різних історичних умовах. Ми різні, і це прекрасно! Але не треба вчити один одного жити – нехай кожен сам вирішує, хто має бути його героєм, найкращим другом, чи економічним партнером. Федеральний устрій якраз і має дати волю  кожній  адміністративній одиниці,  забезпечити такі умови функціювання, які є найкращими для неї, а не нав'язувати всім те, що хочуть одні, або інші. Якщо для Харківщини найважливішими є економічні зв'язки з Росією, то марно затягати їх у Європейський союз, де вони ніколи не були, та й не мають потреби туди їхати. Але й   галичанина не затягнеш у "Тайожний союз" – вже наїлися! Отже в чому наша проблема?  То ж чи має значення, чи піде Азіров у відставку?

А тепер поміркуймо, як розвернути ситуацію в русло,  що може змінити щось у нашому житті !

Звичайно, це – не робота для Майдану, і гасло: "Банду геть!" – тут не допоможе. Отже потрібне інше гасло, яке підсилене тисячами голосів, буде почуте шулерами з Верховної ради, і відіб'є їм бажання спротиву, а може і промовить до розуму.  Але хто ж має взятися за за цю творчу роботу з перебудови нашого устрою? На даний  момент в рамках діючої конституції, де написано, що єдиним джерелом влади є народ, ініціативу виборів  НОВОЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ АСАМБЛЕЇ мають висунути ті обласні ради, які, як законні виразники волі народу, вже висловили  своє ставлення до останніх подій  і оголосили території вільними від  пахана та його "смотрящіх".  Не треба оглядатися на Верховну раду: якщо вона іґнорує народ, то й народ може іґнорувати таку владу, а Майдан мав би підтримати таку ініціативу та захистити її від "влади". Територіальне самоврядування на загально відомих демократичних засадах – ось головне, на що треба спрямувати енергію людей, що вийшли на свої майдани, не уявляючи, як можна далі жити під такою владою!

Не руйнувати, а творити!  

Сподіваюся, в Україні знайдуться кілька сотень гідних людей, яким народ може довірити таку роботу, а зі середовища молоді напевне  відгукнуться правники з європейською освітою, щоб підготувати зрозумілі всім кроки структурних змін . Звичайно, будуть спроби реанімувати тих політичних трупів, які вже десятки років успішно "розробляють" різноманітні територільні реформи і "творять" нову конституцію під диригентською паличкою старої і ворожої агентури. Отже головне – це не допустити їх до цього.  Звіряйте їх дії з Божими законами і ви пізнаєте їх наміри!

Новий устрій має творитися новими людьми, і це має бути молодь, яка своїми діями вже довела, що є зрілим політичним поколінням,  і вже вийшла на поле бою, і стала за плуг, щоб зорати і засіяти це  поле!

  

Орест Левина-Левинський

Львів, 4 грудня 2013

Прощання з кіткою

Рівно рік тому  прийшло до нас худе, точніше плоске кошеня. Ми відходили її, відгодували і вона полюбила нас настільки, наскільки може полюбити кітка. Назвали ми її Люня і це була найдивовижніша кітка, яку мені доводилось бачити у своєму житті. Тиждень тому вона загинула при дуже загадкових обставинах. Підозрюємо що їй випадково, під час гри, прокусив голову наш пес. Він часто любив її помордувати, але завжди це була жартівлива забава, яка припускаю цього разу закінчилась фатально. Минув тиждень, а я ніяк не можу звикнути до її відсутності. Спочивай Люня.

Norge (part1)

Отож ми повернулись з мандрівки до Норвегії. Ми це мій шваґер і шваґерка, Зірка і я. Мій шваґер Ярко склав унікальний план мандрівки, завчасно зарезервувавши усі види транспорту – за що йому честь і хвала.

Почалась мандрівка з того що ми приїхали до Люблна, де як сливка в компот, попали на концерт «Будки суфлера» - перший раз чули їх на живо. А трохи поспавши після концерту і вечірньої прогулянки ми рушили до аеропорту. Не знаю що за загадкове явище таке було – але навколо терміналу уся земля була вкрита мертвими хрущами – жахливе видовище і що це таке  я так наразі і не дізнався.

Так як на шиї я мав розкішну арафатку і на нордичні крові не виглядав, охоронці аеропорту мене ретельно обшукали і перерили багаж. Причиною такої уваги напевне було також наше з Зіркою непоштиве ставлення до багажних правил – ми дуже довго реготались над забороненими предметами – наприклад станок до гоління (напевне можна живцем зняти шкіру з пілотів і захопити літак), манекюрні ножички (якщо ними вправно володіти і мати накачані пальці можна пошаткувати стюартів в капусту), поруч з якими були заборони на сюрікени (метальні зірочки ніндзя, які звісно кожен громадянин має при собі) і булави.

По прибутті до Осло нас зустріла Марта – товаришка мого шваґра і шваґерки і провела  по Осло.  Місто – прекрасне! Посередині центральної частини височіє королівський палац, повсюдно у місті різноманітні пам’ятники  - дуже різнобійні, від відомих норвежських діячів – до Рузвельта, Черчиля і Дацького короля. Але навідміну від наших, усі памятники людського зросту. Їх по Осло ще більше ніж Ленінів по Союзу, але достатньо компактні і ненавязливі, щоб гармонійно влитися в місто.

Захоплива також і портова частина міста. Власне центр плавно переходить в набережну, наповнену яхтами і туристично-історичними катерками. Але по кількості яхт вздовж Осло ми зрозуміли що разом з свідоцтвом про народження кожен норґ напевне отримує ще й судно.

Окрім краси неземної ми зауважили в центрі міста ще одну цікавинку – сміття. Неймовірна кількість розкиданого по вулицях сміття. Як ми потім зрозуміли – це притаманно тільки центру Осло, бо інші райони міста, і зрештою Берген, такими не є.

Також вразила мультикультурність – такої одночасної зяви усіх земних рас я ще не бачив. І ці раси тримаються національними общинами – ми бачили арабський страйк під парламентом, кубинську демонстрацію під американським консулятом і класних чорних реперів які відспівували просто на вулиці.

Ціни в Норвегії – вбивчі. З нашими українськими достатками ми випили шість баньок пива, порахували що вдома за ці гроші могли б пити пиво протягом місяця і пішли здавати баньочки в прийомний пункт. Страх глоду нависав над нами і тому ми обжирались при першій ліпшій можливості – благородно назвавши цей процес «Напхати пітона».

Нічне життя в Осло буйне. Ми були свідками двох нічних бійок, пяні натовпи бродять містом до ранку, а поліцейський патруль мило розмовляє з закутими в кайданки злочинцями.

Погулявши по Осло ми сіли на нічний поїзд і поїхали крізь усю норвегію до Бергена. Хоч місця були сидячі нам видали коци, шматки на очі, надувні подушки і затички до вух. Потім ми це все вкрали.

Вночі поїзд піднявся на висоту 1200 м, і волосся в нас стало дибки, бо за вікном почалися засніжені по дахи села.  Окрім того уся дорога була як шахова дошка – де чорні поля це залізничні тунелі. За вікном було постійне чергування чорного і білого. Так розумію ті норґи, як гноми – їсти не давай – дай тунель прокопати.

Під ранок ми спустилися до моря, повітря потеплішало, сніг зник, і нас зустріла типічна норвежська погодка. Тому мандрівка кораблем на фіорди супроводжувалась дощем і туманом. Але це не приховало усю унікальність фіордів. Слів їх описувати в мене немає, поезії теж, тому фотки викладу на фейсбуці. 

Щодо Бергена – портовий і чудесний. Вперше побачив деревяні кількаповерхові будинки понад столітньої давності. Досить перебільшеною є слава їхнього знаменитого бергенського рибного ринку – не бачили вони нашого Привокзального, пороху, так би мовити, не нюхали.

Находившись Бергеном після короткої корабельної мандрівки на фіорди ми знову сіли на поїзд і поїхали до Осло. Тепер нам коців не давали – мабуть наша розбійницька слава почала ширитись залізницею.

В Осло нас знову зустріла Марта і її хлопець і помогли поселитись. Ну вони нам взагалі дуже помогли в цій мандрівці – за що їм низький уклін і подяка.

А наступного дня ми купили Oslopass – такий білетик який дає змогу протягом 24 годин безкоштовно їздити усім транспортом в межах міста і відвідувати усі музеї. Але! День і годину в цьому ослопасі потрібно писати самому. Мабуть до їхнього туристичного відділення ще не дійшла наша розбійницька слава від залізниці тому ослопаси нам продали – і наступних два дні ми потроху корегуючи години (недарма в нашій країні ще зі школи славиться мистецтво виправлення оцінок!) ми насолоджувались музеями і транспортною системою Осло.

Як я їздив до Франківська

Два тижні тому я їздив відкривати виставку плакатів до Франківська. Всі дороги замело тим балканським циклоном і автобус ледве заїхав, за чотири години. По дорозі в автобус підсіла парочка за 50. Обоє з вигляду зловживачі алкоголем, а фацет до всього ще й пустився з якоюсь їхньою подружкою. Тому жінка його забрала від коханки (коханка десь втікла, бо жінка погроджувала її вбити), і везла додому примовляючи «Я ті покажу ше шо я за їдна» і погрожуючи розправою, кастрацією і венерчними хворобами періодично товкла його головою об стінку. Фацет дуже терпляче це зносив, просив її не робити «шкандалю», але чомусь мені здається що як тільки вони дістануться місця призначення і випють – він їй покаже шо за їден і відгамселить .

Франківськ – прегарнющий, навіть коли занесений снігом. Лазив по їх музеях, книгарнях і кавярнях і неймовірно тащився. В «Мармуляді», мене дуже радо приймали, з журналістами і публікою. Ми відкрили виставку і прийшов час вертатися. Сніг трохи підмітав, мороз сильнішав, але я взяв квиток на автобус і був спокійний за своє повернення до Львова.  Але коли автобус відкрив двері звідти вийшов веселий шофер, запитав: «Хто на Львів?», взяв мій квиток і повернув мені гроші. «Я тільки до Рогатина, далі не поїду». 

Годину я метався по вокзалу в пошуках шляху до дому, але все виглядало якось непевно – наступний автобус за півтора години, але невідомо чи поїде, поїзд за 3 години, але їде ззакордону і невідомо чи буде вчасно. І взагалі ніби я за лінією фронту.

Раптом на стоянку вїхав польський автобус, з короткою стоянкою у Франківську. Тут мені і придалося володіння польщизною, я розповів страшну історію мого повернення до Львова і шофери погодились мене підкинути до Винник. Їхали ми довго, 5 годин, І в першій ночі Зірка їхала за мною машиною під якийсь готель на околицях Львова. 

Як з війни вернув.

офісная криса

Що я тепер роблю? Ну як співають "Хамерман знищує віруси": "А тепер я хвора й лиса, пузата офісная криса". Я приходжу на 9.30 до офісу і працюю до вечора. Робота неймовірно цікава. Окрім того доступний спортзал, кімната для йоги, вивчення англійської мови і x-box. Але роботи дуже багато тому на x-box часу бракує. 

Працюю я в команді сміливих і завзятих чоловіків, які називають себе "Вікінги". Між собою вони спілкуються дивним вікінгським діалектом, який називають "Piton" , тому я дуже мало що розумію, але поступово втягуюсь. Можливо, якщо покажу усю свою завзятість і відчайдушність мене теж зроблять вікінгом.  От так і живу.

Температура

Я вже грипом відхворів, Зірка день потемпературила, то можна вважати що теж - тому очікували коли захворіють діти. І от почалося - в Луки температура 37. Ну то сиди вдома малий, в школу не йдеш.  День, другий, третій... Температура починає рости - і ось вже майже 38. Так, щось це задовго все тягнеться. Ми здаємо аналізи - але все впорядку, аналіз цілком нормальний, а дитина чахне. Лікар каже що все ок, жодних симптомів. Ми здаємо аналіз в круту лабораторію і він знову впорядку. А темпа вже за 38 і голова болить і дуже слабо... Тоді Зірка робить поліцейський варіант "Good cop, bad cop", але без гуд копа. 10 хвилин пристрасної розмови і Лука розколовся. Він нагрівав термометр на включеній жарівці...  І життя вернулось у своє нормальне русло.

1 робочий

Ну, скажу вам так. В штабі оформився, коня дали. Кінь був норовливий - то дали іншого. Хорошого, вороного. З двома моніторами.

А ось і знову я!

Знаю-знаю, я не писав пів року. Останні декілька місяців були для мене трохи важкенькі і я не писав щоб не поширювати у світі негативу. Від цього життя стало кращим і веселішим і тепер я буду знову писати. Новина №1 – мене взяли на роботу. З завтрашнього дня я буду Designer в IT компанії. Тому сьогодні, вчора і позавчора я пив як моряк перед плаванням. Ну не так я вже аж пив, але моряком трохи чуюсь  – так ніби завтра я маю ступити на палубу і сказати па-па рідним і знайомим берегам. 

Тому у Bon Voyage! І нехай блоґ стане моїм корабельним щоденником!