davidhughes

У Варшаві шалений дубар! По місту порозставляли металеві клітки з розжареними вуглями. Люди підходять до них грітися. Дуже зручно - йде по місту, змерз, погрівся, пішов далі. Всі стоять кулками довкола тих кліток і балакають між собою.
В понеділок-вівторок в Академії Мистецтв побував Девід Гаґс. Геніальний ілюстратор і дуже веселий дядько. http://www.davidhughesillustration.co.uk
Я сидів просто біля нього за столом і не міг повірити що перебуваюб біля такого світила! Ввін розповідав про свої методи роботи і різні робочі нюанси.

pokojiwka 2

Був в академії – лекції з сучасного мистецтва професора Влодарчика. Студенти від нього не дарма тут тащаться – такий поважний сивий вусатий дядько і розповідав нам про початки попарту, який тоді називався неодадаїзм і як він став попартом. Це аут. Мені ще ніколи не доводилось бути присутнім на лекціях такого рівня. Тобто без «бла-бла-бла», чувак конкретно розкладав все по поличках, додаючи факти з життя і побуту митців того часу. Буду ходити до нього по понеділках. Трохи більше ніж півтора години – а пролетіли як в кінотеатрі.

Бачив сьогодні одну покоївку. І таки вони ніндзя. Вона мала пірсинг на обличчі і. Вбрана в білий халат без рукавів, а руки - вкриті татуюваннями. На поясі висів шнурок зі звязками ключів (думаю ним вона душить свої жертви). Якщо застану колись як вона прибиратиме в моєму номері – зачекаю на коридорі поки закінчить. А коли довго не виходитиму з готелю то повішу табличку «прошу не турбувати» - кажуть такі таблички відлякують покоївок-ніндзя.

nedilja

Вчора  зранку був у відбудованій церкві домініканців. Тобто від церкви залишились лиш фрагменти і у відбудованій споруді їх де-не-де вставили в інтер’єр, точніше вмурували в стіну. Виглядає класно! Попав на службу для сімей, тобто 50% людей – діти до 10 років. Вони галділи, бавились, билися, просились на руки, знову билися. Служба, як тут розумію всюди в костелах, з різними вставками – діти читають молитви, хор під флейту, гітару і там-тами. Ну по службі я зрозумів як роблять поляків. Тобто дітей до 10 років водять на службу – капітальне відчуття общинності, патріотизму, духовного взаєморозуміння.

Діти смішні, а варшавські старушки тут взагалі відпадні. Тобто старушки зі мною дуже часто починають розмову – без причин, вони такі є всюди. Вчора 84-річний дід розповідає «Чекаю з дня на день коли подзвонить той доктор Пєсецький, а він холєра не дзвонить» - побачивши мою стурбовану реакцію він перепитав «Пан не знає хто то є доктор Пєсецький? – та то ж смерть!». Ми з ним йшли десь 10 хв, поки не дійшли до його дому і я дістав капітальний заряд позитивних емоцій від жартів старигана, який був при тому кволий, нахмурений і незадоволений. А ще тих старушків смішно слухати в автобусах – вони бурчать ще більше ніж наші а як беруться за їхніх політиків то впісятись можна, хоч і українцям там добряче дістається.

Після церкви поїхав до музею Варшавського Повстання. Це величезне приміщення-ангар, розбите на багато залів, коридорчиків. Експонатів не багато – декілька старих автоматів, однострої, документи, документи, документи, фотки і …. Літак. Багато екранів на яких йдуть хроніки, куточки в кімнатах де чути розповіді очевидців. Де-не-де вставлені  імітовані руїни в яких велися бої – в натуральну величину.  Тобто чогось конкретного що б вразило – тут немає (літак не рахується), але взагальному пережиття від відвідин музею – колосальне. Чисто на емоційному рівні. І от знову ж таки думаю – це музей кількох місяців Варшави в 45 році. І чому в нас немає жодного музею УКРАЇНЦЯМ у ІІ світовій. Я не кажу про і без того «сканадльну» УПА, а про елементарну участь українців у Червоній Армії. І розумію що Путін своїми заявочками про можливість перемоги у ІІ світовій без українців – не придумує, а тільки погоджується з нами - українцями.

Zamek Ujazdowski: centrum Sztuki Wspolczesnej

Колись королівський замок, протягом ІІ Світової був величезним госпіталем. Один з залів в середині замку присвячений експозиції відтворення того часу, з хроніками, фотографіями і предметами лікарняного побуту.

Зараз це повністю музей сучасного мистецтва. Музей ДУЖЕ сучасного мистецтва. Окрім музею має також співтематичну книгарню і маленький кінотеатр в якому крутять різні арт-кіна. Один з перших залів замку займає проект по запису биття серця. Ти заходиш в кабінку де «кардіолог» спеціальним обладнанням записує звуки твого серця, дає тобі диск з їх записом, а копія диску відправляється на якийсь острів біля Японії, де зберегаєтья аудіо-архів биття людських сердець. Ну це коштує 10 зл і таких жлоюбів як я, цими штучками не розкрутити.  

Далі йдуть зали з величезними відеоперформансами. Десятки проекторів  транслюють на десятки екранів різні відеоперформанси, з усіх куточків світу. На одному зазнятий метелик, що лазить по столі, на іншому – оператор розкручує камеру і це транслюється відразу на 4 екрани, від чого починає крутитися голова. Посеред цих всіх дійст розміщені різні інсталяції. В тому числі і авторства Йоко Оно.

Все це займає неймовірний простір, досі такі речі я бачив в камерних форматах типу галерея «Дзига» - а тут, на маєш цілий замок. Коли вийшов звідти побачив столик, на якому лежало запрошення і цінник на каву (в замку є також кавярня). Я стояв, дивився на нього і намагався зрозуміти чи це справді цінник на каву, чи це  ще продовження експозиції і якась чергова інсталяція. І так цілий день, все що бачив після того музею викликало в мене асоціації з якимись сучасними арт-проектами. Поки не переспався – не попустило.

Визнаю, що в  тематиці сучасного мистецтва – я «дєрєвня». Але з наступного тижня мо запишусь в Академії на «курс сучаниого мистецтва». Може поможе.

Музей Етнографії

Був у Музеї Етнографії. По місту реклама цього музею виглядає як плакати на яких зображені африканці і азіати в польських національних строях.

Перший поверх це музей музею етнографії – що як збиралося, коли засновувалося – тут так всюди.

Другий  поверх – присвячений народам Азії, Африки і Австралії. Культурний і військовий побут - маски, господарство, обладунки, зброя. У кількох залах є все - від самурайського шолома до австралійського бумеранга. При тому дуже зрозуміло розграфлені карти - що звідкіля привезли. Це для таких "географів" як я. Ті всі маски африканські – це страшніше і зловіщіше від маски з фільму "Пятниця 13". Така енергетика – думаю що вони мені снитися будуть.

Третій поверх – польські народні строї, сільський промисел, народне мистецтво, куди приписали і Нікіфора (декілька робіт). Туже цікаво побудовані експозиції, з проекторами, підсвітками, фільмами.

Hotel

Так цікаво жити в готелі - приходиш до портє, щоб забрати лист чи взяти ключ від кухні. Вчора поміняли постіль а й небачив хто і коли . І ще цікаво що покоївки тут - якісь ніндзя, ходять коли мене немає. Тільки раз тут одну в коридорі бачив.
Кожного дня виносять сміття і міняють рушники, пилососять, стирають підлогу в лазничці. Минулого тижня був цілий день в готелі і думав що нарешті застукаю цю містичну покоївку - вийшов на кухню випити чаю на пів години - вертаю а в номері вже все почищено і поміняно. Містіка якась.

Готель -готелем, але в моєму номері страшенно сифонить, бо всі рами в вікна деревяні з років так 70-х, тому досить зимно. 

Цікаво спостерігати за іншими степендистами. Якщо я снідаю 8-9 часом і швидше, то деякі приходять на кухню починають з 11. Є такі що сплять до 12, але й спати лягяють – 2-3. 

І їдять тут кожен на свій лад.  Хтось тільки обідає за цілий день, хтось повноцінно варить зупи і їсть їх двічі на день. Майже всі мають запаси печеньок і постійно щось перегризають. Скільки людей – стільки способів харчування.

 Практично щодня музиканти займаються у своїх кімнатах і відчиняючи двері на коридор чути різноманітні мелодії, звуки, вправи, як в старій добрій філармонії.

art of poster

Сьогодні був в галереї-кав’ярні Relaks. Виставка польського плакату з колекції Piotra Dabrowskiego. Плакати просто супер, з чистим креативом, зрештою дивитися тут: www.theartofposter.com Кавярня – теж втілення польского дизайну – меблі 60-70 років, але усі різні, жодного допасованого стільця, канапи чи столу.

Когось з моїх співстепендистів поліція зупинила за перехід вулиці в недозволеному місці. Відпустили, але пригрозили штрафом – 100 зл.

Розказали тут випадок з Берліну, де банда скінхедів вночі погналася за дядьком кавказької зовнішності. Пробігли квартал, другий, нарешті дядько перебіг вулицю на червоне світло, а банда зупинилася, хоча машин не було. Ось воно – відчуття закону.

Тут на кухні збирається маленький Радянський Союз, тільки без росіян – більшість українців, один білорус, казах, кажуть приїхали вчора вірмени.

експериментальний театр

Отже театр! Театрів в Варшаві хоч греблю гати, і коштують не дешево. Театр до якого ми ходили – експерементальний. Вистава називається «Без назви». Зал без лаштунків, з відкритими механізмами сцени, але досить великий. Посеред сцени величезний екран. Навпроти екрану – фотель в якому сидить актор. На актора наведена камера, яка відразу транслює зображення на екран. Отже спиною до нас сидить дядько, а за ним на декілька метрів збільшено обличчя цього дядька. В одному кутку сидить саксофоніст який періодично щось видуває, а в іншому кутку хлопець і дівчина за столом. Періодично під час вистави хлопець, дівчина і саксофоніст одночасно зриваються з місць і пробігшись по сцені, повертаються на крісла. На цьому їх функції закінчуються.  Актор в фотелі, точніше його лице на екрані протягом години читає текст. На цьому закінчується дієвий зміст вистави. Але при тому дуже цікавим і місцями смішним є власне текст – це переповідання історії біблійного Якова, його братів і фараона. Тобто Яків подається як заробітчанин який випадково попав до Єгипту, потім загримів до цюпи, але в результаті попав до фараона як професійний психоаналітик. Тоді фараон пересиляється до Якова до вязниці, і звідти випускають всіх вязнів. А фараон за настановами Якова починає записувати свої сни і списує ними всі стіни вязниці. Яків веде фараона по снах, шо Юнг. Думаю той хто це писав – знав як трактувати сни. Принаймні для мене цей текст  був страшенно цікавий.

Музей Народови

Вчора  пішов до музею Народового і простирчав там майже до закриття

В музеї є величезна постійна експозиція малярства, скульптури, посуду різних часів і народів ретельно розбита по залах. По вівторках вона безкоштовна – тож спершу я зосередився 2 виставках тимчасових. Одна з них – графіка Пікасо, Матіса, Міро і тд. А друга – це «Хочемо бути новочасні» польський дихайн (в тому числі і плакат 50-60 років) То просто супер. Така потужня хвиля і в 70 заглохла, або її задусили. Це і реклама і посуд і журнали і меблі.

На постійній експозиції мені ще вистарчилос сил обійти античне мистецтво. Зал Єгипту – пєсня! Мумії кота, крокодила, барана. Античний постуд 2-3 тис років до н.е. –я стояв і не міг відірвати погляду. А їх пряжки до поясів чи графки то щось.

Після того перейшов ще у зал з готикою. Польська готика, яка експонувалася в тому числі,  для мене взагалі невідома. Малювали і різьбили цілком тогочасні речі, на рівні Німеччини, без всяких культурних впливів Візантії.

Після того всього я зрозумів що на 3 поверх з класичним живописом я не дойду, бо ноги відпадали. Тож я зїв помідорову зупу з купую овочів які там плавали – і побрів до хати.

Ще зайшов в сучасно галерею при варшавській спілці художників на виставку  Marcin Hugo-Bader. Сучасно. Половину робіт взагалі не зрозумів, від іншої просто не міг відірватись.

 

wilanow

Сьогодні зранку поїхав до Вілянова. Це декілька зупинок від мене. Виглядає ніби зовсім не Варшава. В центрі стоїть величезний черговий палац Потоцьких, поруч з яким похований Станіслав Потоцький. Поруч костел св.. Анни який по сумісництву Гарнізонний костел. В середині костелу – підручник з польської історії. У церковних іконах в більшості сюжети з впливу діячів костелу і святих на хід історії.

Палац має парк перед собою і внутрішній парк з виходом на Віслу.  Той зовнішній парк безкоштовний, а от щоб зайти на територію палацу чи внутрішнього парку треба заплатити здається 15 zl. Я забив і вирішив що з цією екскурсією зачекаю до літа, коли можна буде насолоджуватись красою парків. Тому пофоткавши  палац я подався в сусідній музей – музей плакату, тільки виявилось що постійна експозиція кудись поїхала до березня, а зараз в них тільки виставка календарів. Але нічого такі прояви дизайну. Прекрасні зразки поєднання творчості і комерції. Музей обійшовся в 7 zl.

На території палацу діє Королівський театр. Я так зрозумів що вони грають вистави з бароковими сюжетами на бароковій сцені.

По тому я пішов в інший кінець Вілянова до озера Powsinkowskie. Фотка на фейсбуці. Мабуть туди теж слід ходити в літі. Але що цікаво – над самим озером маленькі жилі будиночки, від кожного - східці до озера. Виглядає дуже класно, хоч я й не мав гарного ракурсу для фотки.

По тому пішов до приватної галереї SD. Це мережа галерей по цілій Варшаві. Всередині дуже гарна бронза. Живопис дуже різний. 

Після того виявилось що то вже 14 год а я голодний як звір. Тому я знайшов паб і хотів зїсти офіціантів але вони запропонували мені журек (я починаю робитись його шанувальником) і фритки з помідоровою салатою встого за 15 zl. Це ще дешевше ніж в китайців і трохи смачніше.

З часом мені трохи дивно. Я умистно на лаптопі залишив український час, щоб бути вкурсі що  вдома в цей час діється. І в результаті живу якби між двома годинами одночасно.