кіно і вампіри

Ходили ми до кіна про вампірів. На «Сутінки». Ми взагалі з Зіркою любили колись цю книжку, але після фільму якось охололи і постійно вертаємось до питання – що ж в ідеї «Сутінок» такого привабливого. Питання без відповіді…

Але я про кіно взагалі то. Колись читав Бенаквіста «Сага» - там у головного героя був футуристичний апарат для кіно – у ньому треба виставляти сюжет фільму бігунками – один бігунок відповідає за рівень насилля, інший за комедійність, ще інший за еротичність і т. д. Герой розважав себе тим що заганяв усі бігунки до кінця і в результаті виходив шалений кінотреш. Після «Сутінок» я мав враження що був саме на такому фільмі, створеному бігунками загнаними до максимального рівня: кров лялася з екрану ріками, секс між жінкою і вампіром закінчувався розтрощеними ліжками, а рівень комп’ютерної графіки перетнув межу реалізму. І при цьому кінозал розривався від реготу.

А ще подивився «Впусти мене» - теж фільм про вампірів. Головні герої – діти, я навіть спершу подумав, що це дитяче кіно, поки кров не заляла екран. Хлопчик закохався у дівчинку, а вона була не дівчинка а вампірчик. І при тому широко розкривається тема дитячої душі, я б навіть сказав що це більше психологічний фільм ніж жахи.

Напевне щоб зняти кіно на цікаву життєву тему, але в мейнстрімі, треба запхати в сюжет вампіра. Наприклад: кіно про італійську кухню – все дуже смачно і професійно, розкішні ресторани, лазанья і піца, але кухар – вампір. Або кіно про пограбування банку – гламурні бандити, дорогі машини, лискуча зброя. Але в сейфі вампір. Чи історичне кіно про середньовіччя – там взагалі усі вампіри. Кіно про сучасне життя українців… але його вже зняли в 90-х, за мотивами Брема Стокера. Там ще Гаррі Олдмен весь наш уряд самотужки зіграв. Геніальний актор.

СТОЛИЦЯ

Їздив я до столиці – віддавав роботу на виставку. Навіть не просто виставку, а ціле трієнале, ще й графічного дизайну. Відкриття 28 листопада у галереї М17 – то всіх прошу дуже – не минайте, заходьте, моя «Читають усі» буде там висіти.

Після того як здав роботу вирішив подивитись на культурне життя у Києві – і був вельми приємно вражений!

В Мистецькому Арсеналі можна було б попросити політичного притулку – неймовірне поєднання непоєднуваного: «сучасного мистецтва» і «українського». При теперішніх політичних обставинах (маю наувазі президента, кабмін, ВР і дрібних чиновників.), форум сучасного мистецтва ART KYIV contemporary – це як сонце взимку. http://artarsenal.in.ua/event24.html

До галереї Пінчука я так і не попав – черга аж до Бесарабки, я постояв-постояв та й пішов на поїзд. Але це було класно – я ж бо виріс у музейному житті (в мене мама музейник) і ніколи ще не бачив черги до мистецької галереї.

Ходив до пам’ятника Голодомору. Спершу підійшов ззаду, думаю собі «Ну ось – як завжди, чергова височенна фіговина». Ходжу-броджу, розглядаю парк, камені. Все воно таке випуцуване, офіційне. Минаю декілька метрів, оглядаюсь – стоїть бронзова дівчинка. І от як цю дівчинку, з «фіговиною» на фоні побачив то так сльози на очі і виступили. http://www.fotovisti.kiev.ua/stock/architecture/5372.htm

Вертав до Львова експресом. Скільки часу їде експрес з Києва до Львова? Рівно чотири фільми – 3 голівудські і один російський.

поліграфічна чупакабра

Не те щоб я боявся признатися, але за однією зі своїх освіт – я інженер-технолог поліграфічного виробництва.  І напевне тому останні декілька днів я займаюся не новими плакатами, чи підготовками до виставки, не ілюстраціями і вдосконаленням рисунку. Я працюю над новим способом трафаретного друку. 

Трафаретом я займався багато років тому і з тих деньків в мене залишились форми і верстат. А тепер, коли з Варшави я привіз свою супер-пупер різальну машину я вирішив схрестити новітні технології і основи поліграфії. Виходить якась типографічна чупакабра. Я ще не знаю як і де це можна застосовувати (сподіваюсь надрукувати ним листівок і заробити на Різдво), але мені вдалося уникнути фотопроцесів і при цьому віддрукувати комп’ютерне зображення.