Будильник

Прекрасним побудним засобом для мене виявився коров’ячик дзвоник. Досі я всяко експерементував з будильниками: в телефоні, на компютері, в годиннику і радіо. Я будив себе різними звуками і лагідними мелодіями – але при цьому не перестаю кидатись на будильник як на злодія. А тут – ранковий коровячий дзвоник легко і безболісно піднімає мене в 6. Треба буде завести корову. Але тоді доведеться вставати раніше за неї. Ні, треба завести корову і ставити їй будильник, а вона вже хай будить мене своїм дзвіночком.

Дземброня

Ми в Дземброні. Сімейно-родинною компанією - 4 дорослих, 4 дітей. Приїхали сюди, коли вже темніло, а до хати, в якій мали мешкати – 30-40 хв в гору, з наплечниками, торбами та дітьми. Я трохи відстав, і опинився в темряві, разом з донькою Марійкою і 5-річною похресницею. От власне з нас трьох – похресниця єдина знала дорогу до тої хати і вела мене гірськими стежками та кладками, ще й притримуючи за руку Марійку. Ніколи б не подумав що доживу до того дня коли моїм провідником у горах стане п’ятирічна дівчинка.

Вранці, коли я побачив кудою ми вчора йшли навпомацки я подумав "І ось тут дітиська так регочучи переходили потічок... А от тут вони вчора перелазили паркан... А як же ж я тут з такими торбами перейшов?". Часом корисно не бачити куди йдеш.

Хата – розкішна, десь з 50-60 років, трикімнатна з довжелезною верандою. Але найгарніше – це краєвид. Кажучи відверто з таким краєвидом можна було б навіть в стодолі жити. Навколо гірські хребти покриті лісками і дивитись на це можна годинами. Не дивуюсь художникам середини ХХ ст. які натовпами їхали сюди на етюди.

риштовка

Періодично ми їздимо в гори, до маленької гарної хатки. Їздимо маленьким сімейним колом – 10-15 людей і робимо все можливе щоб хатка росла і могла нас всіх вміщати.
Хата досягнула необхідних зовнішніх габаритів і настав час знімати навколо неї риштування.
Мій тесть заліз нагору, відбивати дошки від риштування, а я став внизу щоб їх лапати. І раптом – крик і шум! Надбігає наш сусід Ю.! З величезною сокирою, криком «Розійдись, ща всьо розберу» і п’яний як чіп. Він береться цілеспрямовано махати сокирою і риштування (з тестем нагорі) починає помаленьку нахилятися. Я починаю пояснювати Ю. що напевне цього робити не варта («відійди нафіг старий пень!»), Ю. обгрунтовує свої дії високою кваліфікованістю («Я всьо життє на стройці!»), тесть з гори просить нас заспокоїтись і тримати риштування. Я готуюсь до прийняття серйозного відповідального рішення («вирублю старого, розберемо риштовку, а тоді відкачаю і скажу йому що заснув з перепою»), і тут Ю. спирається на основну балку, та нахиляється, тесть елегантно зіскакує, половина риштовки падає в квітник. Ю. каже «А що я міг зробити!» і береться далі відколупувати дошки від того що залишилось.
У цьому епізоді ніхто не постраждав, а Ю. таки справді заснув з перепою і ми змогли спокійно все розібрати.