Про бібліотеки у Швейцарії

Я вже й забув коли останній раз був у громадській бібліотеці. Є обривчасті спогади з дитинства - стилажі, столи, грізна тітонька на виході...

Книжки тут не дешеві в магазинах, але цілком доступні у бібліотеках.  Сьогодні брат повів мене у бібліотеку і дозволив на свій читацький нагребти що хочу. Вибір книжок мало чим поступається книгарням, навіть у сферах професійної книги. Навіть комікси тут мають своє відділення. В кожну книгу заклеєний чіп. На виході кладете купу вибраних книг на сканер, він каже "ПІП", махаєте перед ним електронним читацьким, він знову каже "ПІП" і берете це все добро на кілька тижнів додому. А якщо треба на довше то заходите на сайт бібліотеки і робите "ПІП" щоб затримати ще трохи це все добро. Ну все. Я побіг читати. "ПІП"

Про час у Швейцарії

Швейцарці недарма видатні годинникарі! Почуття часу тут витримане як і почуття стилю. Весь транспорт - від корабля до трамваю дотримується чіткого графіку, відповідно і вся країна живе відповідно до якоїсь часової привязки. Навіть гуляючи містом ми мусимо пильнувати котра година, бо якщо пролітаємо з поїздом чи автобусом то відпочинок перетворюється на суцільне запізнення.
Останнім часом у Львові годинник став для мене більше прикрасою ніж необхідністю - адже не має значення коли я прийду на зупинку маршрутки - вона або буде або нє. І не має значення коли я приїду на зустріч - всерівно півгодини чекатиму бо "небуло трамваю".
Ну не знаю що з тим часом робити коли повернусь додому, але щось робити треба...

Про Цюрих

Колись у Кастанеди прочитав про магічні Місця Сили. Думаю що Цюрих - це одне з таких місць.  Тут мешкала рекордна кількість видатних людей різних епох, започатковувались глобальні події і  приймались історичні рішення.
Чомусь ієрархії людських відносин тут склалися якось інакше - у цьому місті відчувається праця людей без культу особи з чіткими власними пріоритетами. Думаю що до цього ще можна доплести ще масонство і теорію світової змови.
Місто поєднує архітектуру від ХІІ до ХХІ ст - хоч і еклектично але зі смаком.  Все  в дусі старої Європи - бруківка, мансарди, вузенькі провулки, трамваї, церкви, театри, але одночасно  якось прохолодно, часом навіть не привітно, ніби захист від туристів, ніби спроба відгородитися від решти світу.
Жодних крикливих вивісок, навіть на борделях все стримано і вишукано. Зате вітрини магазинів тут справжнє мистецтво - дизайнери відриваються як хочуть, навіть незавжди розумію що продають.
Якимось чином місто на березі озера не забруднило  саме озеро і на набережній виникає бажання стрибнути у прозору воду.
Цюрихчани офігенно стильові і одночасно скромні у зовнішньому вигляді. Жодної циганерії, навіть панки і репери здається ретельно підбирають свій гардероб. Тому нецюрихчан (а може й взагалі не швейцарців) тут на вулиці легко впізнати.

Ну то ми у Швейцарії! І вона розкішна!

Мешкаємо під Цюрихом, над озером Greifensee.  Над горизонтом видніються Альпи, по озері пливають яхточки, по графіку їздять електрички, у небі літають реаритетні планери. Все навколо утопічне як з мультика Міязакі. 

Швейцарці мають чотирьохмовність - німецька, французька, італійська і ретороманська (та остання це щось раритетне). Більшість з тих що зустрічав розмовляють німецькою, але такою, що моя дружина  (яка вчилась німецької) дуже напружується щоб зрозуміти про що мова.  Усі таблички містять текст трьома мовами, але так як я не знаю жодної з них, то чуюся на іншій планеті.

З того що справді вражає - це чистота. Не знаю чи досягають її якимись спеціальними методами, чи це природній стан тутешніх земель, але проходивши цілий день взутий у сандалі на босу ногу на вечір маю чисті ноги. Містика! Чиста не лишень земля, але й вода - більшість фонтанів питні, як і вода з крану. Враження що ця чистота впливає на спосіб мислення -  архітектура, дизайн середовища і стиль одягу ніби підвладні якомусь одному закону Нічоголишнього.

Для більшості європейців Швейцарія це супердорога країна. Але я українець зі Львова, і для мене у місцевих магазинах трохи дорожче ніж в будках на південному, але якщо попадаю на розпродаж то ціни цілком конкурентні. Хоча продукти справді дорогі, а про якісь ресторани чи кавярні й писати не буду - най самі про себе пишуть з такими цінами. Хот-дог 75 грн виходить.

знову у мандри

Ми дуже довго телилися з цією поїздкою. Вибирали маршрут і розраховували транспортні витрати, передбачали непередбачуване і непередбачувано міняли передбачене. І ось нарешті вирушили. Ми вирушили до Швейцарії!

крізь Європу

Спершу ми не сумнівалися у мандрівці машиною, але перерахувавши вартість бензини вирішили  доїхати машиною тільки до Любліна а далі пересісти на автобус. Отож вранці ми виїхали у напрямку Рави-Руської. Польсько-український кордон перевтілився - митники посміхаються (любязно), контрабандистів немає, жодних черг, вся паспортна процедура відбувається моментально. От-так раз! І перетнули кордон! Ще такого  в житті мому небуло.

Тож ще за дня приїхали до Любліна, де в надійному місці заховали машину і пішли гуляти містом. 

На ранок нас підібрав маленький непримітнй бусик і відвіз у Радом, де  пересадили в автобус з кондиціонером, телевізором, туалетом, шофером у краватці і купою різних людей з цілої Європи. І цей гігант віз нас до Швейцарії. Як виявилось цей гігант - всеєвропейська маршрутка і окрім Швейцарії він за наступну добу розвозив людей до десятка інших країн.

Затримувались ми лиш двічі - спершу на кордоні з Чехією де всім перевірили документи і навіть висадили одного поляка, а потім на Швейцарському кордоні. 

Завдяки телевізору в салоні діти без особливих істерик пережили дорогу і трималися молодцями.