home

Вже декілька днів я насолоджуюсь хатнім затишком. Немає мегаполісу, готелю, покоївок-ніндзя. Таке враження що я нікуди не їздив і цих пів року минуло у сні. Але змінилось багато. Оточуючі все ще звиклі до моєї відсутності. Мені треба будувати траекторії спілкування, на місці де колись були старі, які вже ніколи не відновляться. Тіло пам’ятає, як все було пів року тому, але розум реагує вже по-іншому.
Щойно вийшов на балкон, і був переконаний – як подивлюсь ліворуч то там повинен бути Варшавський палац культури. А там оброшинська водонапірна вежа. Теж гарно.

back to Warszawa. Again

Я повернувся до Варшави на зустріч міністра (чи його заступника) зі стипендистами. Зірка з дітьми на озерах. Здається я випадково забрав з собою погоду – в них почало лити. 

Всі стипендисти складають звіти, які мають здати завтра. Ніхто не спить, всюди запах кави. 

Сьогодні перший раз в житті бачив на вулиці аноретичку.  На лиці - років 17 максимум. Стильова зачіска, дорога суконка до колін, на пальцях величезні перстені. Крізь суконку просвічують ребра. Товщина рук і ніг майже однакова - як моїх  три пальці. І шкіра на тілі поморщена як в старої бабусі, хоч лице цілком молоде. Напевне це найстрашніше, з того що я бачив у житті на свої очі.

grunwald1410

16 липня на місці Грюнвальдської битви була… Грюнвальдська битва. Подібного дійства я ще не бачив.

Нас попередили, що варта приїхати швидше, бо буде багато людей, тож ми скоренько зібрались зранку і приїхали одні з перших. Перед полем битви розташувався ярмарок, де продавали сувенірний хлам, іграшки і фестфуд. Тут ми пролазили до початку битви. У Львові на такому дійстві вже б був натовп ремісників (ковалі, керамісти, зброярі, ткачі, ювеліри), які продавали б свій рукотворний товар – а тут було може з 2-3 будки (ювелір, майстриня мяких авторських іграшок і лоток з шкірою), все решта однотипний сувенірний товар в однакових цінах. Приїхали також двоє індіанців які в куточку грали свої індіанські мелодії – відомо ж, що насправді це індіанці перемогли під Грюнвальдом і мають до нього пряме відношення.

Після обіду на полі битви вишикувались дві, вбрані в розкішні обладунки, армії і почали розігрувати сценарій битви. Диктор, крізь величезні колонки все коментував, описуючи тогочасні історичні події. Було відчуття присутності на полі битви – лицарі справді гамселили одне одного, коні скидали вершників, а диктор оповідав хто, коли, кого прирізав чи простромив і як це повпливало на подальший хід битви.

Все було просто супер, єдине що дратувало - пафос коментарів. Зі слів диктора поляки були просто непереможні, і німецькі лицарі які раніше зустрічались з поляками в бою, тепер тремтіли від спогадів. Хрестоносці – головорізи, предки майбутнього СС. Литовці втекли з поля бою. Русини були, але їх ніхто не помітив. Татари… які татари?

Донька заснула, так їй було цікаво. Але заснула якраз перед виходом артилерії. А коли гармати почали обстрілювати противника, вона ліниво зігнала з себе муху і спала далі. Думаю що приказка «Гарматами не розбудиш» тягнеться ще від Грюнвальдської битви.

Але це однозначно краще ніж футбол: хоч і знаєш хто виграє а дивитись всерівно цікаво.

Dity dajut sobi radu

Незважаючи на мовні барєри моїм дітям якимось чином вдається бавитись з польськими дітьми і відповідати їм українською.

Донька знайшла собі колєжанку Майю, з якою постійно бавиться. Примудряється навіть обманювати батьків тої дівчинки. Щоб її не клали спати розповідає їм ніби ми маємо вже їхати додому і це останній вечір, коли вони можуть побавитись. Розповідає їм це по українськи, а вони ведуться. На наступний ранок приходить до них в гості, а вони думають що ввечері щось неправильно зрозуміли.

В сина закохалась польська дівчинка з пливацького табору. Приходить ця дівчинка до Зірки й каже, поглядуючи на Луку «ładny jest». А потім додає що любить його. І всьо. Лука ходив пів-дня, щось собі думав, а далі сказав як справжній чоловік: «І за що вона мене любить?»

campinglife

 На кемпінг періодично приїздять варшавяки з палатками – 2-3 дні попити горілочки з пивом. Дивовижні компанії середньостатистичних поляків, у різних парах і комбінаціях. Напиваються до непритомності. Перший раз в житті бачив настільки пяних людей які падають від спяніння на траву і засинають. Співають, матюкаються, лають політиків, сваряться. В суботу одна така компанія намагалися засмажити гриль, то ми з Зіркою їм помогли, бо ще чого доброго ліс би спалили. Розповідають багато цікавих історій про reallife у Польщі, наскільки їм важко вижити, як тяжко з роботою і з житлом. Також зустрічаю поляків, які не відрізняють українців від литовців, не знають що Україна не в Євросоюзі. Ми для них як інша планета.

«Kłobuck»

На березі озера Gim, під селом Nowa Kaletka розташований кемпінг «Kłobuck». Кемпінгів там взагалі багато, але вони переважно дуже шумні. А «Kłobuck» повністю в лісі, лишень маленьким пляжиком і пірсом виходить на берег озера. Основну площу кемпінгу складають величезні ігрові майданчики, тенісні корти, баскетбольна площадка, невеликий готель. Попри цих гігантів є декілька деревяних домиків і місце для палаток і кемпінгових причеп.

Готель і домики зарезервовані до кінця сезону. Там мешкають німецькі туристи і польські діти які приїхали на «пливацький табір». Це такий табір де з дітьми бавляться, співають і вчать плавати на байдарках. Ігрові майданчики тематично оформлені під забави дітей – індіанський табір або намет польських повстанців. Під час тих забав дітей вбирають у відповідні костюми і тут відбуваються цілі дійства.

А німецькі туристи при тому вчать польську мову, вчаться танцювати різні танці, займаються тай-чі, співають. Але найцікавіша група мешканців «табору» - це ті хто живе у наметах і причепах. Це поляки середнього достатку які мандрують або живуть пів літа на кемпінгових ділянках. Ставлячи свою причепу вони натягають біля неї 1-2 величезні шатра і ще ставлять збоку столики з парасольками. В причепах, як кажуть гуцули – нема хіба жида з гускою. Окрім гамаків, тостерів, кавоварок, надувного човна, ящиків горілки, мішків арахісу там є ще портативні туалети. До причеп за 11 зл/день підєднують електрику. Додатково проводять воду. Свої шатра кемпінгівці облаштовують як маленькі кавярні – з пластиковими столиками, світильниками, посудом. Один з таких «персонажів» мешкає на тому кемпінгу від 2 квітня. В нього окрім причепи стоять два величезні шатра і два столики з парасольками – за одним миє посуд, за іншим п’є пиво. Люди приїздять з котами, псами, дітьми, бойфрендами, кращими подругами, вудками. В кожного свої заняття, але вечорами в більшості всі збираються у групи і гудять до глибокої ночі.

Що цікаво, що пташки тут співають цілу ніч. Будишся серед ночі як у джунглях – шум довкола, цвірінькання, попіскування. А на ранок можуть припертись кабани.

Кожного ранку у табі спускаються білки – для них тут спеціальні годівнички-алтарі, куди всі мешканці «табору» зносять «дари». Ну коротше кажучи – грубі тут білки.

а в минулий понеділок....

Отож виставки відкриті, плакати намальовані, фінанси закриті. Що далі? А далі ми (я, Зірка і діти) вирушили в мандри на північ Польщі. Зараз доїхали до озер (так званих Мазур). Зупинились наніч в готелі і завтра вирушимо далі – шукати постійнішого місця перебування на наступні декілька днів.

Готель розташований над озером Pluszne Małe. Встигли ще трохи наніч погуляти по околиці. Діти відразу знайшли якогось кота, який нас постійно супроводжував. З озера повилазили всі можливі жаби, найрізноманітніших розмірів і порозсідалися на стежках і алеях. Не знаю яку мету вони переслідували, але маю надію це на погоду – небо захмарене і пригрожує зливами.

Готель чистенький і миленький – вторгували його за ціною двох, хоч і розташувались в номері всі четверо. Діти сплять на ліжках, а ми з Зіркою змостили собі кубло на підлозі. Завтра мандруємо далі!