Greifensee

Тут у Швейцарії ми мешкаємо у мого брата і братової, у містечку Greifensee, під Цюрихом. Це один з тих рідкісних випадків, коли красу місцевості можна порівняти з гостинністю господарів.

Greifensee - селище (комуна) на березі озера. Незважаючи не лишень 4 тис населення тут прекрасна інфраструктура. На окрїні містечка ферми, офіси і невеликі виробництва, а в центрі залишки замку, адміністративні споруди і церковця. Поміж цим усім гарненькі котеджі і помислові квартирні пятиповерхівки. На березі озера є пляж, на який ходимо як тільки дозволяє погода. 

Сьогодні ходили на одну з місцевих ферм - там вирощують яків і лам. Фермерське господарство тут виглядає цілком інакше від нашого, але думаю це через те, що місцеві фермери сприймають фермерство як професію, а наші - як спосіб життя (чи то виживання).

Основний засіб транспорту тут - ровер. Люди докочуються на ньому до станції, привязують і їдуть електричкою на роботу.  Недавно спостерігав як офісна "фіфочка" в мініспідничці і на каблуках вийшла з електрички і анітрохи не комплексуючи всілась на ровер. Це було зворушливо.

План-мінімум: повертаюсь додому, стаю головою сільради, модернізую село керуючись на Швейцарію. Або ні... Краще лишаюсь у Швейцарії, наймаюсь на ферму, працюю за харчі. Теж щось не те... Холєра, що ж робити?

Мандрівка вздовж Рейну, або як я був Сусаніном

Одного прекрасного дня ми вирішили їхати на Рейнський водоспад. Це близько 50 км від Цюриха, майже на швейцарсько-німецькому кордоні. На передодні поїздки, мій брат Маркіян повністю розписав маршрут яким ми маємо рухатись, детально розповів усе що маємо побачити і куди маємо зайти. Отож ми з Зіркою і дітьми сіли в електричку і поїхали.
Водоспад прекрасний! І найбільший у Європі (23 м). На скелі біля водоспаду височіє замок і декілька оглядових майданчиків. Починаючи огляд водоспаду з замку ми спускались з одного майданчка на інший, аж поки не опинились біля його підніжжя, у маленькій пристані, де між оглядовими катерами хлюпались величезні рибини. Цілком казкове пережиття. А далі ми вирішили скористатись з цінних вказівок мого брата і пройтись до одного з мостів через Рейн. І якраз тоді почалась одна з тих подій, які відбуваються тільки зі мною: я повів Зірку і дітей в протилежний бік, твердо переконаний що йду до мосту через Рейн.
Казкова стежка вела нас крізь ліс над рікою, з однієї галявини на іншу нам відкривались прекрасні краєвиди, але бажаного мосту не було. Моїй групі почали здавати нерви і щоб розвіяти негативні емоції ми пішли купатись. Тільки купальних строїв ми не взяли, тож купались у цій повній дичі голяком і тішились як навколо все казково і гарно. А знаєте чому довкола було так казково і гарно? ТОМУЩО ДО ХОЛЄРИ ЯСНОЇ Я ЗАВІВ УСІХ В НІМЕЧЧИНУ! Тільки ми цього ще не знали і пройшовши 10 км вийшли на дамбу огороджену колючим дротом. "Якісь дикі" подумали ми оглядаючи їхні загорожі і знайшовши в них шпарку вернулись через дамбу до Швейцарії, у містечко Rheinau, звідки пересадками з автобусів на електрички поїхали до Цюриху. 
Так я навчився переходити швейцарсько-німецький кордон і при цьому світити голим задом. Думаю що цей героїчний перехід Зірка буде згадувати до кінця мого життя, і голосно нагадуватиме про нього у кожній нашій мандрівці.