RIP 100

Поступово, після всього що відбулося за останні місяці, спазм який утримував мій мозок поступово сходить і я знову можу писати. Ура! Я знову стукаю по клавішах. Отже – що відбувалося і що я робив.

В Україні відбувалася революція, яка почалась як мирні акції протесту. Враховуючи що моїми роботодавцями є не зовсім українці, то я не хотів забити на все і повністю віддатися бунту душі. Тому я чесно ходив на роботу, паралельно відвідуючи мітинги, роздаючи листівки, малюючи плакати для акцій протесту, і відвідуючи столицю для «стояння» на Майдані.  

Влада реагувала на це все негативно, люди озлоблювались, і все йшло до неминучої сутички.  І сутичка таки настала. Почалися звірства з боку влади, переслідування, залякування і прийняття диктаторських законів. З’явились російські найманці, радикальні революціонери, почалися бої і перші смерті. Запустився котел невідворотніх подій, які потім записують у підручнику разом з переліком загиблих.

 Для мене є виокремлений певний тип мислення  людей які готові вбити, або бути вбитими, які з тих чи інших причин  дотичні до насильницької смерті. Наразі я себе до цієї категорії не відношу, тому участі у цих кривавих подіях не приймав, хоч і підтримував бунтівників морально і матеріально.  І раптом одного ранку виявилось що від насилля моя совість нікуди не втече. Вже після втечі Януковича, створення тимчасовго уряду, я прокинувся відносно розслаблений, мені знову захотілося працювати на повну силу і раптом я усвідомив, що за мене вмерли люди. Я їх про це не просив, і не хотів будь-чиєї смерті, але раптом виявилося що вони принесли свої життя у жертву мені і мільйонам інших.  Прапор України раптом отримав на собі криваву мітку, гімн став звучати трагічно а всі ми раптом опинилися в іншій державі. Державі за яку померли люди і за яку вже нікому не соромно. Ми отримали унікальний досвід визволення, ціною людських життів і шанс почати все з чистого листа.

В цей понеділок, здається це дійшло не лишень до мене, але й до усієї колективної свідомості. Люди хором почали напиватися.  Вертаючись з роботи до дому я зустрічав цілі натовпи п’яних. Вечірня маршрутка була наповнена п’яними роботягами, а коли вночі я вийшов з Самообороною на чергування то все що ми робили цілу ніч - це ганялися за п’яницями.  Усіх гризла совість – нам зробили безцінний подарунок  і ніхто не знав що з ним тепер робити.