Переїзд зайняв нам цілий день. Їхали через Хирів – україно-польський
кордон до якого веде настільки жахлива дорога, що там ніхто не їздить.
Тому перехід через кордон був майже безболісний. Майже, бо митники
дістались до мого швагра через лист-запрошення, щось там не так було на
їхню думку і ми встигли трошки почутись неграми.
Але таки
прорвались, перетнули Польщу і коли вже стемніло заїхали до Словаччини. А
зараз увага! Моє улюблене речення: в одному з містечок нам на хвіст
сіла поліція. Сам так. Як у фільмах про шпигунів. Побачивши наші славні
українські номери поліція почала їхати за нами – ми повільніше і вони
повільніше, ми швидше і вони собі швидше. Але завдяки неймовірним
водійським здібностям мого швагра поліція таки відірвалась. Зрештою, у
них не було шансів.
Десь коло 23-ї ми приїхали до Starý Smokovec,
містечко у Татрах, з деревяними хатками, залізницею і розкішними білими
шпилями гір. Цікава риса словаків – як темніє вони всі лягають спати.
Або якщо не лягають спати то гасять все світло і сидять у потемках. Тому
ми постарались гучно не святкувати і швидко пішли спати.
Немає коментарів:
Дописати коментар