шукаєм

Дивовижно бачити за вікном засніжені скелясті шпилі. І взагалі природа тут як з книжок Толкіна – рівнини розграфлені ріками впираються в височезні скелясті гори. Правда з лісами словаки не патичкуються – вирубують їх як бобри. Де-не-де видно молодняк, але значно більше зрубаних пеньків.
Архітектура тут чисто східноєвропейська – між гарненькими і занедбаними віллами трапляються бетонні радянські бункери.
Основна новина сезону – ура, я став на сноуборд. Тепер називайте мене Ярко-Гарматне Ядро.
Мене тренував словацький тренер і як це не дивно у нас з ним не було жодних проблем у спілкуванні. Словацька мова десь між польською і українською. Коли слухаю місцеве радіо то або розумію усі слова і не розумію змісту, або розумію зміст але не вловлюю жодного слова.
Швагер попередив мене щоб я не вживав слова «шукати», бо «шукаць» - то, вибачте мене, трахати. Але підсвідомість взяла своє – коли наша газдиня запитала на який спуск ми поїдемо завтра, я чесно відповів  «бедзьеми цось шукаць». Здається вона образилась. Але це все дрібнички – розповіли про молодого поляка який при зустрічі з батьками своєї словацької нареченої сказав «Я все життя шукав таку як ваша донька».