Після фестивалю я ще декілька годин бродив Лєгніцою. Прекрасне маленьке містечко – я був там здається єдиним туристом цієї неділі, хоча на фоні старої архітектури там цілком би випадало ходити косякам японців з фотоапаратиами. Містечко маленьке, всі в курсі фестивалю – періодично мені зустрічались люди які казали: «А! Ярек зі Львова! Як справи?». То таки вигідно бути львівяком!
Лєгніца славна перемою над монголами десь в ХІІІ ст. і багато в сучасному оформленні міста перегукується з цією подією. То мертвий монгол на вивісці магазину, то середньовічний князь у вітрині.
В обід поїхав до Вроцлава. Лазив старою частиною - розкішне місто. Як тепер будують супермаркети і однаково чуємось в Ашані львівському чи варшавському – так колись планували міста. Йдучи старою частиною я чітко знав куди йду і чувся то у Львові, то у Кракові то в Регензбурзі. По цій схемі місто наповнене соборами, милими будиночками, ратушею etc… Щоб вирватись з цієї уніфікації вроцлавяни придумали креативний хід. Десь на ратуші є зображені маленькі гномики. От їх і використали як символ – відлили з бронзи багато гномиків (у різних вбраннях, з різними заняттями) і розмістили їх по цілому місту. В очі вони впадають цілком випадково, бо не є на видних місцях – але концепція працює і враження від цих захованих гномів дуже позитивне.
Місто розкидане між плетивом річок – таке ще мабуть і не бачив. Переважно якось одна річка – а по берегах її супроводжує місто – а у Вроцлаві цілий час шпортався об якісь мостики і не міг зрозуміти скільки ж їх тут є. Аж потім прочитав що є одна річка Орда і 4 її притоки.
Ввечері вийшов на набережну, де зібралися люди дивитися платний концерт на острові. На острові він був платний, але багато хто поставав з іншого боку берега – пили пиво, слухали музику і нічого не платили. Раптом почув гукання «Ярко! Ярко!». Обертаюсь – а там банда Вроцлавських стипендистів. Шкода що мав мало часу на спілкування з ними, але провели мене до вокзалу і трохи наговорилися.
Поїзд був нічний, а всю ніч спати в сидячому поїзді затисненим між іншими людьми і підігненими ногами - це жахіття. Але я спав – це чи не єдине моє вміння яке довів до досконалості.
Спогади в голові, фотки на фейсбуці, записи на блозі – цікаві тепер виміри мандрівок.
Немає коментарів:
Дописати коментар