Хто рано встає?

Довго і нудно я аналізував вчорашню ситуацію з добиранням до школи. Найпростішим було б сьогодні зробити дітям вихідний і чекати коли машина вернеться з відпустки. Але нажаль я ніколи не роблю «найпростіше». Та й не педагогічно то якось діток вчити складати ласти. Отож кажу я дітям: «Дітиська! А давайте встанемо вночі і прийдемо на маршрутку перші!», а діти: «Ура! Та ми взагалі спати не ляжемо!».

Отак в 7:10 ми прийшли радісні і піднесені на зупинку. Діти трохи розчарувались бо вже шестеро сміливців прийшли перед нами, але знову ж таки не втрачаючи гумору щебетали цілу дорогу. Та й з самого ранку інші пасажири і водії якісь спокійніші, не буйні, трохи сонні. Сонце сходить, пасажири позіхають, мої діти тішаться – просто ідилія. Пересадки між маршрутками – саме задоволення, жодних корків, штурханини і криків. До школи приїхали в 7:45, за 45 хв до початку занять.

На шкільній брамі висіла величезна колодка і я вже подумав що можливо сьогодні неділя. Але в 8 школу відкрили, прийшли вчительки, виявилось що вчорашні проекти моїх дітей прийняли, а сонце далі сходило і радісно було як ніколи.

Напевне правду кажуть: «Хто рано встає тому Бог дає»