Сталося. У Варшаві настала ніч музеїв. Виглядало це так: суботній вечір, у такий переважно людей треба на вулицях шукати, а тут маси людей снують між музеями і займають черги від одного до іншого. В Музей Народови черга була десь на 150 м від входу. До кабінету президента (це виявляється теж музей. Згадую Пєлєвіна. Президент - експонат) черга була на 2 автобусні зупинки. Кнайпи забиті, кебаби або морозиво треба чекати 30 хв. Обійшовши близько 7 музеїв я зрозумів що сьогодні мені насолода від сприйняття мистецтва не світить.Надто довго треба чекати в чергах.
В центрі Варшави зробили показові виступи клуби військової історії. Хлопці в польських мундурах зайняли приміщення одного з музеїв і відстрілювались звіди з кулеметів. Хлопці в костюмах німців на мотоциклах і в бронетранспортерах намагались цей музей взяти штурмом, але польське військо виявилось куленепробивним. Недодивився до кінця, але думаю що німці програли, СС покінчило життя колективним самогубством а Гітлер втік в Аргентину проклинаючи куленепробивних поляків. Хто сказав що історія повинна бути однозначно трактованою?
Вдалось пройти в музей польського війська. Там стояли величезні палатки, в яких можна було взяти до рук і роздивитись будь-яку вогнепальну сучасну зброю. Дивно що тут в людей взагалі немає культури поводження зі зброєю. Річ у тім що для мене само-собою зрозуміло що навіть як справжній пістолет не заряджений направляти його на інших людей неможна. Тут людиська хапають автомати, дробовики, рушниці і починають з них цілитись в натовп, в своїх друзів, тиснути на гачок, вдавати що стріляють. Чи вони взагалі розуміють що таке зброя?
Я теж відрізнився. Знайшов найбільший ручний кулемет, потримав його, роздивився, зняв з запобіжника, відвів затвор, дивлюсь а на горі того кулемета – оптичний приціл. Думаю нащо на кулеметі оптичний приціл? Дивлюсь в нього – тисну на гачок… а спусковий механізм як гупне! Але мені тим скурвим прицілом по оці дало! Якби там ще мала куля стрелити, то на одного снайпера-кулеметника було б у війську менше.
Для мене той день музеїв дійсно трохи мілітарним видався, тому наніч, о 1 ночі пішов у парк Лазєнки. Його повністю прикрасили свічками і ліхтарями. Нічний задбаний парк – це справді розкішне видовище. Всі люди намагались до 2 звідти вийти, в страсі що їх можуть там замкнути. Зустрілась мені цікава пара – донька з мамою. Мама страшенно повна і дуже поволі пересувається, а донька маленька і шустра – пробіжить 10 метрів потім вертає до мами і її підганяє. Кричить: «мамо, але ти повільна. Та слимаки швидше від тебе лізуть». А та їй відказує: «Ну так, вони ж гончі, а я звичайна».
Вернув до хати в 3. День вдався.
Немає коментарів:
Дописати коментар