навесні

Мій пес називається Вукі – на честь славнозвісного Вукі Чубаки. Вукі дуже розумний і файний пес. Найкращий пес з тих яких я знав. Розуміє людську мову, швидко вчить команди, лагідний з дітьми, строгий з незнайомими – ну просто ідеал пса і друга. Але! Коли приходить весна – бідолашному виносить мозок. Цілими ночами він виє на місяць, під ранок втікає з дому, а повертається ввечері цілком виснажений, з відсутнім поглядом і висолопленим язиком. Людської мови не розуміє, команди забуває, до всіх байдужий і задуманий. Я вирішив з ним поговорити і повів на коротку прогулянку до магазину. Моїх закликів одуматись він не сприйняв, а поки я був у магазині зустрів якусь псячу кралечку і просто перед магазином, у всіх на очах її «облагородив». Вертались з прогулянки ми мовчки – Вукі від встиду, я від розгубленості.

Врешті пес пропав десь на цілий день – а коли повернувся, було зрозуміло що його конкуренти по амурних справах виявились сильніші. Вукі був покусаний, підкульгував, хвіст опущений – а очі… Такої туги я ще в житті не бачив. Бідака пролежав два дні з температурою і в глибокій депресії. Тепер він розумів і мову і команди і всіх навколо, але це все для нього не мало жодного значення – в очах прочитувалося запитання «Чому світ такий несправедливий»

Але весною це відбувається не тільки з Вукі, але усіма живими істотами навколо – пташки просто лускають від співу, коти м’явкають і падають з дахів, корови запускаються і видають несмачне молоко. І дивлячись на це свято життя я собі думаю: «Боже! Яке щастя що в мене є кохані жінка і діти, і мені вже не треба співати, мнявкати, вити, волочитися по ночах, лежати з температурою і відсутнім поглядом. Яке щастя що я можу просто насолоджуватись весною»